|
|
Сторінка психолога
Переддипломна практика студентів 4 курсу нашого педколеджу.
Основними завданнями практичного психолога дошкільного закладу є такі: Здійснює професійну діяльність, спрямовану на збереження психологічного, соматичного і соціального стану вихованців у процесі виховання та навчання дітей. Визначає фактори, що перешкоджають розвитку особистості дитини і вживає заходів щодо надання різного виду психологічної допомоги (психокоректуальної, реабілітаційної та консультативної) батькам, педагогічному колективу у вирішинні конкретних проблем. Консультує працівників освітнього закладу з питань практичного застосування психології орієнтованої на підвищення соціально-психологічної компетенції вихованців. Надає консультації, проводить лекції, бесіди з батьками на формування механізмів соціальної адаптації, враховуючи індивідуальні особливості, методи й способи виховання дітей в сім'ї, працює над виявленням задатків обдарованості у дітей дошкільного віку.
Жуковська Любов Юліївна Психологічні тести для дітей Тест "Драбинка" („Десять сходинок”) Хочете дізнатися самооцінку вашого малюка? Це дуже легко зробити за допомогою тесту „Драбинка”. Використовувати його можна, тільки-но дитині виповниться 3 роки. Намалюйте або виріжте з паперу драбинку з десятьма сходинками. Тепер покажіть її дитині та поясніть, що на нижньому щаблі стоять вередливі, мовчазні, невиховані хлопчики та дівчатка, на другому – більш спокійні та веселі, на третьому – ще ліпші, і так до дев’ятої. А ось на найвищій сходинці стоять найрозумніші, найдобріші, найвихованіші діти, які вміють дружити. Важливо, аби малюк правильно зрозумів розташування дітей на сходинках, тому можна в нього про це перепитати. А тепер запитайте, на якій сходинці стояв би він сам. Нехай намалює себе на цьому щаблі або поставить ляльку. Ось ви і виконали завдання, залишається зробити висновки. • Якщо дитина ставить себе на першу, 2-гу, 3-тю сходинки знизу, то в неї занижена самооцінка. • Якщо на 4-ту, 5-ту, 6-ту, 7-му, то середня (адекватна). • А якщо – на 8-му, 9-ту, 10-ту, то самооцінка завищена. Для дошкільнят трохи завищена самооцінка вважається нормою. Про надто завищену самооцінку можна говорити, якщо дитина постійно ставить себе на 10-ту сходинку. Що ж робити, якщо самооцінка вашої дитини неадекватна (надто завищена або занижена)? Рівень самооцінки може змінюватися, особливо в дошкільному віці. Кожне нове звертання до малюка, кожна оцінка його діяльності, реакція на успіхи чи поразки – все це впливає на ставлення його до себе. Тобто ми можемо допомогти дитині сформувати адекватну самооцінку. Поради батькам, зацікавленим у формуванні адекватної самооцінки у дітей • Занижена самооцінка виявляється найчастіше в тих дітей, яким здається, що батьки їх недолюблюють. Придивіться до свого малюка, можливо, йому не вистачає тепла, розуміння. Ваші обійми, поцілунки і голублення допоможуть йому впевненіше почуватися у цьому світі. • Не оберігайте дитину від щоденних справ, не намагайтеся вирішити за неї всі проблеми, але й не перевантажуйте її. Нехай малюк допоможе з прибиранням, сам поллє квіти, отримає задоволення від зробленого і заслужену похвалу. Не потрібно ставити перед ним завдань, що йому не до снаги, до виконання яких він ще не доріс. • Не перехвалюйте дитину, але й не забувайте заохочувати, якщо вона на це заслуговує. Якщо малюк давно вміє сам їсти ложкою, може, й не потрібно щоразу його за це хвалити. Однак якщо в нього вийшло поїсти охайно, не розмазуючи кашу по всьому столу, обов'язково відзначте це досягнення. • Заохочуйте дитячу ініціативу. • Не забувайте, що малюк уважно спостерігає за вами. Показуйте своїм прикладом адекватність до успіхів і невдач. Порівняйте: „У мами трохи не вдався пиріг, але пусте, наступного разу треба буде покласти більше борошна” / „Жах! Пиріг не вдався! От розтелепа я! Більше ніколи не буду його пекти!” • Не порівнюйте малюка з іншими дітьми. Порівнюйте його з самим собою (тим, яким він був учора чи буде завтра). • Не бійтеся щиро любити свого малюка і показувати йому свою любов! Які казки позбавлять дитину від комплексів і страхів Читання замість психолога: які казки позбавлять дитину від комплексів і страхів За допомогою правильної казки можна «вилікувати» дитину від сором’язливості або, наприклад, зрозуміти причини її поганого поводження Кожна мама знає: кращий спосіб вкласти дитину спати, заспокоїти, розвеселити або зацікавити – прочитати казку. При цьому далеко не всі батьки в курсі, що чарівні історії можуть виконувати роль не тільки снодійного і «антидепресанту», а й психолога. За допомогою правильної казки у тебе вийде «вилікувати» дитини від сором’язливості або, наприклад, зрозуміти причини його поганої поведінки. Незважаючи на те що люди складають чарівні історії багато тисяч років, казкотерапія як окремий напрям в психології з’явилася відносно недавно – наприкінці минулого століття. Як і багато інших ноу-хау, цей метод спочатку використовували у роботі з «особливими» дітьми (аутистами, гіперактивними і т. д.). Результати були приголомшливими: психологи за допомогою казкотерапії змогли добитися значних покращень в стані хворих діток. Самі розумієте, якщо метод працює у дітей зі складними психологічними проблемами, то з капризами і страхами твого крихти впорається тим більше. Казкотерапія - по суті, маніпуляції з чарівною історією, яку дитина повинна не просто вислухати або прочитати, а переробити, дописати на свій лад, розіграти за ролями, пояснити причини поведінки того чи іншого персонажа. Через те що малюк буде наділяти казкових героїв своїми переживаннями, на світ вилізуть всі його образи і комплекси, які до цього моменту ховалися в таємних куточках душі. Зрозумівши, що конкретно терзає, хвилює і турбує твого крихту, тобі буде набагато легше знайти з ним спільну мову, допомогти йому вирішити проблеми. Хто образив Несміяну? Щоб застосовувати казкотерапію на практиці, тобі не знадобиться диплом професійного психолога. Просто згадай з дитиною улюблену казку, а потім попроси його розповісти її заново. Будь пильна, не перебивай, але і не забувай ставити уточнюючі питання. У ході вашої бесіди може з’ясуватися багато цікавого. Наприклад, виявиться, що Сірий Вовк з «Червоної Шапочки» був злим, тому що дівчинка і бабуся не хотіли з ним дружити і він відчував себе самотнім. Швидше за все, і твій шибеник часто б’ється на дитячому майданчику зовсім не через кепський характер – просто інші дітлахи чомусь не кличуть його в свої ігри. А царівна Несміяна плаче з ранку до вечора, бо її мама і тато весь час сваряться. У даному випадку сумна королівна – твоя дочка, а її батьки – ти з чоловіком. Мабуть, ваші відносини хвилюють дитину набагато сильніше, ніж ти думала. Намацавши проблему, переходь до її розв’язання. Постарайся з’ясувати у крихти, що могло б виправити становище і порадувати царівну або як допомогти сірому Вовку. Але ні в якому разі не підштовхувати дитину до відповіді, яка здається правильною тобі. Переробляючи на свій розсуд казку, малюк вибере варіант, найбільш відповідний його внутрішньому стану. І це буде відповідь, що не тільки дасть тобі ключик до вирішення проблеми, але і дозволить дитині звільнитися від внутрішньої напруги. Будь пильна! Якщо чадо переписує хороший кінець казки на поганий, робить доброго героя надмірно жорстоким і мстивим або, пишучи історію, акцентує свою увагу на агресії і сценах насильства – варто звернутися до психолога. У серйозних випадках психокорекції, нехай навіть казкової, повинен займатися професіонал. Принцеса? Королівна! Якщо хоч одна з твоїх приятельок стверджує, що вона в дитинстві ніколи не переодягалася принцесою або феєю, – безсумнівно, подруга лукавить. Втім, як і багато солідних татусів, що засуджують нащадків за «чінгачгукське» пір’я в голові або «бетменскі» крила. Всі діти обожнюють приміряти на себе різні ролі і носитиме казкові костюми. Крім задоволення з цієї гри можна витягти величезну користь. Якщо, приміром, ти мама соромливої, невпевненої дівчинки – дозволь їй стати прекрасною королевою. Підведи красуню до дзеркала, і ти побачиш, як розпрямляться її плечі і зміниться хода! А непосидючому шкоді і шибенику буде корисно відчути себе лицарем, відповідальним за порятунок світу. Знайдіть з малюком велику коробку і зробіть з неї чарівну скриню. Його можна наповнити змістом бабусиної шафи: яскравими хустками, пір’ям і хитромудрими беретами. Запропонуй своїй дитині поступово діставати звідти ці «аксесуари» і приміряти на себе. Попроси своє чадо розповісти про персонажа, в якого він перевтілився: що він любить, з ким дружить, чи щасливий він, а може, потребує допомоги? Твоє завдання – зібрати максимальну кількість інформації про вигаданого героя, адже він пряме відображення особистості твого дитя. Перебуваючи в образі, з одного боку, малюк може виплеснути емоції пригнічені і бажання, а з іншого – програти різні моделі поведінки, що допоможе йому в спілкуванні з однолітками. До речі, перевдягання допоможе і тобі. Перетворившись на чарівницю, королеву або повелительку джунглів, ти можеш привести до тями своє чадо – дитина прийме умови гри і з радістю буде виконувати дані тобою «відповідальні доручення». Користуючись своєю «королівської» владою, тобі буде простіше умовити непосиду зібрати іграшки чи, наприклад, застелити ліжко. Думка фахівця – Вибираючи казку для читання на ніч, уникайте сумних і похмурих сюжетів – позитиву в історії завжди має бути більше, ніж негативу. Легкі чарівні казки – кращий вечірній варіант. Якщо ви читаєте будь-який великий твір і перериваєте на середині, щоб продовжити завтра, робіть це на нейтральній або хорошій ноті. Якщо ви залишите малюка в ліжечку, закривши книгу на негативному моменті (наприклад, Іван-царевич загинув, а Сірий Вовк ще не приніс живої води), не виключено, що дитина буде перебувати всю ніч в напрузі й не зможе спокійно спати.
Всьому свій час З роки: Три порося У 3-4 роки дітям близькі й цікаві казки про тварин, причому неважливо, що це – вірші Чуковського або незабутні «Три порося». 4,5 року: Вінні-Пух З 4,5 року діти отримують величезне задоволення, слухаючи казки про взаємодію тварин і людей. Іван-царевич і Сірий Вовк, Крістофер Робін і Вінні-Пух – ідеальні варіанти! 5 років: Попелюшка З 5-6 років малюк ідентифікує себе вже з людськими персонажами: хлопчики – з лицарями, дівчатка – з принцесами. Цих героїв ти зможеш відшукати в чарівних казках Шарля Перро і Андерсена. 7 років: Придумай сам У 6-7 років дитина починає придумувати власних казкових персонажів і, звичайно, розповідати про них оточуючим. До речі, саме так народилися відомі страшилки про «труну на коліщатках». Почувши від свого чада чергову страшну історію, не хапайся за голову: психологи стверджують, що, лякаючи своїми розповідями оточуючих, дитина «опрацьовує» свої страхи.
Як подолати батьківські страхи перед школою Як подолати батьківські страхи перед школою Поради психолога Часто батьки звертаються до психолога з приводу різних страхів, що їх охоплюють перед школою. Адже всі вони щиро хвилюються за подальше життя майбутнього першокласника. Чи готова дитина до школи? Чи потрібно їй уміти читати? Яку школу обрати? Спробуймо разом розібратися у цих важливих для кожного з нас питаннях.
СТРАХ ПЕРШИЙ: ЧИ НЕОБХІДНО ДИТИНІ ВМІТИ ЧИТАТИ? 1. З навчанням дітей читання не можна поспішати. Навчання читання і письма — дуже складний процес, і для того щоб дитина і справді навчилася читати, а не вгадувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціації — гарно розвиненими. 2. Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам’ятаючи про те, що всі діти — різні. 3. Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання перетворюється на дресирування, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприйняття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки. 4. Перш ніж посадити свого малюка за абетку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеціальну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчання дітей дошкільного віку, навчитися різноманітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними. 5. Навчання читання і письма має бути одночасним. Коли ж ні, то вчителеві початкових класів, який переучуватиме дитину, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди складніше, ніж навчати. 6. Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого класу дитина вже вміла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчителеві, але — не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізичну, фізіологічну і психологічну готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.
СТРАХ ДРУГИЙ: ЧИ НЕ СПІЗНИМОСЯ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ? Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже в б років, а комусь краще почекати до 7. Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чогось навчитися.
СТРАХ ТРЕТІЙ: ВИБІР ШКОЛИ І ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ «Усе краще — дітям!» — це девіз більшості батьків. Кращою має бути і школа, і навчальна програма. Зважаючи на досвід багатьох батьків, можна стверджувати таке:
Щоб не помилитися у виборі школи, батькам необхідно: 1. Дізнатися якомога більше про:
1. Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми. Не шкодуйте на це часу, краще зсередини вивчати життя навчального закладу.
СТРАХ ЧЕТВЕРТИЙ: ВИБІР УЧИТЕЛЯ Недарма кажуть: «Обираючи дитині першого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьому віці вчитель для дитини часто перебуває на першому місці, тож для неї дуже важливі його турбота й увага. Першокласник має довіряти своєму вчителеві. Лише в цьому випадку він почувається у безпеці й упевнений у своїх силах, охоче спілкується з однолітками і дорослими, навчається з інтересом. Рецепт проти цього страху існує лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя.
СТРАХ П’ЯТИЙ: АДАПТАЦІЯ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ Щоб адаптація до навчання у школі минула успішно, слід пам’ятати про таке:
СТРАХ ШОСТИЙ: ХТО ПІКЛУВАТИМЕТЬСЯ? Він ще такий маленький, наш першокласник. Хто відведе його вранці за руку на заняття, допоможе переодягнутися, підбадьорить добрим словом? Хто зустріне після уроків, приведе додому, нагодує обідом? Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто сподівається лише на свої сили? 1. Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до школи бути поруч із дитиною. За цей час малюк опанує найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона почуватиметься цілком самостійною. Крім того, першокласник має знати правила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побутовим приладдям тощо. 2. Якщо відпустку взяти не вдалося, а у школі немає групи продовженого дня (або ви не хочете, щоб дитина проводила там час після уроків), не потрібно впадати у відчай. Напевно, у вашому будинку є люди похилого віку, які за невелику плату погодяться піклуватися про дитину, зустрічаючи її зі школи і проводжаючи додому. А можливо, у вашому класі є батьки, які також опинилися в подібній ситуації, і з ними можна буде домовитися про чергування?
СТРАХ СЬОМИЙ: ЩО БУДЕ ЗІ ЗДОРОВ’ЯМ? За ствердженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапруження організму до кінця першої чверті багато першокласників скаржаться на втому, нездужання, головні болі, нервове напруження, порушення сну. Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявлені хронічні захворювання, усе це може призвести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності й відставання у навчанні. Про що слід пам’ятати?
СТРАХ ВОСЬМИЙ: ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧАС «НА ДИТИНСТВО»? Хоча ми й говоримо нашим першокласникам «ти вже дорослий», не можна забувати про те, що насправді вони є і довго ще будуть дітьми, які живуть у світі ігор і дитячих фантазій. Якщо відібрати у маленьких учнів час на гру для додаткових занять (щоб краще вчилися), не дозволяти бавитися улюбленими іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, у неї має бути вільний час на спілкування з друзями і з іграшками. У цьому і полягає збереження дитинства: чим більше діти граються, тим успішніше вчаться в школі. Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості, залежить лише від того, чи правильно організовано його день, наскільки уважно ставляться батьки до його теперішніх інтересів. Переступаючи поріг, за яким чекає новий шкільний світ, малюк має бути впевненим, що він не залишиться з ним сам на сам. Він має відчувати: його люблять, йому готові допомогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації. Психологічна готовність старших дошкільників до викликів школи На рівні держави реалізацію права кожної дитини на дошкільну освіту, забезпечення повноцінного фізичного, інтелектуального, морального, естетичного і соціального розвитку дошкільника, поліпшення якості дошкільної освіти, формування передумов навчальної діяльності гарантують Закон України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. № 2628-ІІІ (зі змінами і доповненнями) та Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт», затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 23 листопада 2010 р. № 1111. Проте проблема готовності дошкільників до шкільного навчання залишається актуальною і нині. Сьогодні в Україні можна виокремити дві організаційні складові проблеми підготовки дитини до школи:
Дошкільне дитинство і навчання Показово, що навчання дошкільників у різних центрах розвитку — майже «шкільне життя» маленьких дітей — дуже подобається їхнім батькам. У такій організації освітнього процесу вони вбачають запоруку успіху дитини у навчанні в школі. При цьому мало хто бере до уваги, що дітям здебільшого пропонують знання з різних освітніх галузей, засвоєння яких не відповідає потенційним віковим можливостям дітей. Навряд чи такі знання сприятимуть розвитку дитини, найпевніше вони будуть для неї «додатковим вантажем». Зауважимо, що значна кількість батьків розглядають увесь період дошкільного дитинства як підготовку до школи і намагаються з цієї точки зору максимально використати його можливості. На жаль, не зважаючи на протести педагогічної громадськості, продовжується усталена практика тестування майбутніх першокласників при вступі до того чи того освітнього закладу, що є нестерпним психічно і фізично для маленької дитини. Цей факт також впливає на формування у батьків такого ставлення до періоду дошкільного дитинства. Але ж при такій постановці питання зникає самоцінність цього періоду. Крім того, деякі дошкільники здобувають знання під керівництвом домашнього вчителя (гувернера), часто ізольовано від інших дітей, що, природно, не сприяє розв’язанню завдань повноцінної соціалізації дитини. Усі ці реалії сьогодення й визначають проблему підготовки до школи як одну з найактуальніших у дошкільній педагогіці. Готовність до навчання у школі Розглядаючи проблему підготовки дітей до школи, не можна обійти такий її аспект, як готовність до шкільного навчання. Йдеться про готовність дітей не до навчання взагалі, а до навчання у школі з усім комплексом її навчальних і позанавчальних навантажень. Не можна говорити про ефективну, повноцінну підготовку дитини до навчання у школі, якщо не враховувати її психологічний аспект, тобто стан внутрішньої готовності дитини до переходу в нову соціальну позицію «школяр», у новий соціальний освітній простір розвитку «школа». Готовність — це усвідомлений стан організму до сприйняття нової діяльності, нової інформації, який запобігає виникненню кризових явищ. Академік, доктор педагогічних наук Алла Богуш наголошує: через те що діти приходять до школи з різним ступенем психологічної готовності до навчання і з різним рівнем педагогічної підготовки, а також через недиференційований підхід до дітей та уніфікацію їх до загальної категорії «учень», «першокласник», гальмується їхня адаптація до нових шкільних умов діяльності, а це веде до нервових зривів і кризових явищ. Психологічна готовність дітей до школи передбачає формування у них певного ставлення до шкільного навчання як серйозної і соціально-значущої діяльності, тобто відповідну мотивацію навчання, або мотиваційну готовність, а також забезпечення рівня інтелектуального та емоційно-вольового розвитку дитини. Доктор психологічних наук Олена Кононко, вивчаючи проблему наступності між переддошкільною та шкільною освітою, переконливо стверджує, що дошкільному навчальному закладу і школі необхідно подбати про послідовність, поступовість принципів навчання і виховання, і не лише заміну старого новим, а й збереження здобутків попереднього етапу життя дитини. Науковцями встановлено, що загальна готовність дитини до систематичного шкільного навчання — багатокомпонентне утворення, яке потребує комплексного дослідження й оцінювання рівня фізичного, психічного, розумового й соціального розвитку дитини, необхідного для успішного опанування навчальним матеріалом. Оптимальний вік першокласника Існують різні точки зору щодо оптимального віку дитини до вступу в школу: одні фахівці вважають, що дитина може стати першокласником вже у шість років, оскільки вона вже здатна опановувати навчальний матеріал у школі, інші радять віддавати дитину до школи ближче до семи, а то й у сім років. За даними психологічних досліджень, дитина шести років дійсно здатна засвоювати навчальний матеріал, але при цьому у неї зберігається гостра потреба у грі. Тому і навчання шестирічних першокласників має відбуватися в ігровій формі, що, на жаль, не передбачено у звичайній загальноосвітній школі, де до шестирічок ставлять такі ж вимоги, як і до семирічних дітей. Вочевидь, доречно було б створити у перших класах розвивально-освітнє середовище, яке дало б змогу забезпечити без- кризовий адаптаційний період дітей, створити ігрові зони, озброїти вчителів перших класів методиками спілкування і роботи з шестирічними дітьми. Наразі вчені стверджують, що діти, які приходять до школи, не готові до нових форм співробітництва з дорослими й однокласниками, до зміни соціального статусу, соціальної ситуації розвитку. Цьому є пояснення, зупинимося на кількох із них. Привчання дошкільників до посильної праці Значна частина батьків, прагнучи дати дитині до вступу до школи якомога більше знань, забувають (або не вважають за потрібне) залучати дітей до посильної праці вдома. Виходить, як багато знати і йти до школи навчатись, то дитина доросла, а виконувати нескладні трудові обов’язки — маленька? У результаті після завершення періоду дошкільного дитинства часто отримуємо інтелектуально розвинену і фізично міцну дитину, яка залишається «маленькою» протягом усього періоду навчання у початковій школі: не вміє себе обслуговувати — одягнутись, скласти портфель, спланувати власну діяльність тощо. Вчителі початкових шкіл стверджують, що діти, які прийшли до школи з дошкільного навчального закладу, більш привчені до трудової діяльності і можуть обслуговувати себе. Натомість переважна кількість дітей, які виховувалися у сім’ях, навіть при елементарній підготовці до наступного уроку: сховати один підручник, витягти інший, приготувати олівці, фарби тощо — потребують допомоги. Вчитель сам підходить до дитини і викладає з портфеля підручник, зошит, пенал…. Тому діти, не привчені з дитинства до посильної праці, стають надзвичайно залежними від найближчого оточення, насамперед, від дорослих. У молодшому шкільному віці набагато важче, ніж у дошкільному, формуються такі риси, як самостійність та відповідальність. Дитина входить у шкільне життя з упевненістю, що всі їй допоможуть виконати домашнє завдання, справитися з іншими шкільними обов’язками: батьки, інші родичі. У виконанні деяких «шкільних справ» вона сподівається на допомогу інших дітей і дуже ображається і обурюється, якщо їхні думки з приводу такої ситуації не співпадають. Крім того, дитина, яка багато чого не вміє і весь час просить допомоги, часто стає об’єктом кепкувань інших дітей. Тож шкільне життя дитини може стати для неї психологічно травматичною ситуацією, і вона може відмовлятися йти до школи. Причина такого явища криється у тому, що, попри достатній фізичний та інтелектуальний розвиток дитини, в дошкільному дитинстві не відбулося її соціального зростання: вольові і моральні якості не знайшли свого застосування у реаліях щоденної діяльності. Саме тому формування повноцінної навчальної діяльності, позитивного ставлення до неї, а також формування навчальної мотивації залежать від достатнього розвитку трудової діяльності, оскільки вольовий аспект і необхідність докладати зусилля споріднюють обидва види діяльності. Виховання самостійності у дошкільників Психологи також зауважують, що батькам майбутніх першокласників слід бути готовими до того, що з моменту вступу до школи дитині потрібно давати більше самостійності, не намагатися постійно контролювати її. Перший клас — це перший у житті дитини крок до незалежності. І тут батьки роблять дві помилки:
Багато батьків вважають, що навчання у початковій школі, чи бодай перші два класи, треба разом з дитиною «відсидіти», «відучитися», щоб «не втратити момент успішності». Така ситуація розгортається за типовим сценарієм. Дитина сідає готувати уроки, мама сідає поряд. І поки дитина виписує літери, цифри, мама «контролює процес»: робить зауваження, заставляє переписувати, докоряє у неуважності. І виходить, що у дитини не з’являється взагалі ніяких навичок самостійності. Якщо дитина вміє боротися за свою територію, то, найпевніше, вона буде саботувати заняття — дивитися у вікно, демонстративно позіхати, тобто робити все, щоб не виконати завдання. І все це через те, що її власна мотивація буде похована під необхідністю, продиктованою дорослими. Але ж дитина і сама прагне робити уроки, тому що хоче навчатись, відчуває себе відповідальною: їй дали завдання, вона хоче його виконати. Але робити його стане тоді, коли сама захоче. Тому, перш ніж багато разів суворо нагадувати дитині, щоб сідала за виконання завдання, батькам слід замислитися, чи не відіб’ють вони у дитини бажання вчитися або чи не отримають вони учня, який стане вчитися лише для того, щоб батьки були задоволені. Зважаймо на психофізіологічні особливості дитини Щоб уникнути таких помилок, слід діяти відповідно до психофізіологічних особливостей дитини. Спочатку варто з’ясувати, наскільки швидко вона втомлюється. Є діти, які повернувшись зі школи, є активними і прагнуть одразу ж сідати за уроки. Не перешкоджайте цьому, вони, найімовірніше, з легкістю їх зроблять. А інші першокласники потребують кілька годин, щоб перепочити, і вже після відпочинку сідати за виконання домашнього завдання. Отже, для того щоб дитина, виходячи з дошкільного дитинства, була готовою до викликів початкової школи, до зміни свого соціального статусу необхідно:
Тож не слід забувати, що і від батьків, і від педагогів залежить, наскільки комфортно дитина почуватиметься у школі, наскільки її захоплять новий статус і нова діяльність, наскільки результативним буде її навчання.
ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість. 1. Під час їжі. 2. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її. 3. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо. 4. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження. 5. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини. 6. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина. 7. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини. Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.
|
